ЗАСАДА ЗМАГАЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
By maukazan On 25 Мар, 2014 At 06:12 ДП | Categorized As № 5-6 (18) ноябрь - декабрь | With 0 Comments

Галабурда Надия Анатольевна
доцент кафедры административного и криминального права Днепропетровского национального университета
имени Олеся Гончара

Статья посвящена отдельным вопросам, касающимся освещению вопросов по одной из самых существенных новелл нового Уголовного процессу-ального кодекса Украины (по сравнению с дейст-вующим УПК Украины), которой является распро-странение элементов состязательности на досу-дебное производство.

 

Article describes issues related to one of the most sig-nificant stories of the new Criminal Procedure Code of Ukraine, compared to the current Code of Ukraine, which is spread competitive elements in the pre-trial proceedings.
Keywords: principle of competitiveness, reform criminal justice in Ukraine, the principles of the criminal proceedings, European standards of the judiciary.

 

Про запровадження змагальної проце-дури вирішення кримінально-процесуальних спорів між представниками протилежних сторін вже йшлося давно і неодноразово, оскільки саме такий порядок регламентований нормами Конституції України (ст.129), Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) (ст.6), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (IV розділ), Концепції реформування кримінальної юстиції України (II розділ) та ін., але далі наукових публікацій вчених-процесуалістів ці думки так і не йшли. І нарешті розробники нового КПК України взяли вказані ідеї до уваги та регламентували у новому КПК України змагальність не лише під час судового, а і під час досудового провадження (ст.22).
Отже, на сьогодні доволі актуальним є дослідження загальних засад кримінального провадження взагалі та змагальності, зокрема. Попри таку велику кількість досліджень принципу змагальності, сучасне розуміння вищезазначеної засади у своїй основі практично нічим не відрізняється від того уявлення про неї, яке склалося ще на початку XIX століття, за яким принцип змагальності – це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом, що не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя.
Один з перших, хто ґрунтовно дослідив принцип змагальності у радянській літературі, був М. С. Строгович [22]. Він визначив вищевказаний принцип як основний та провідний у радянському кримінальному процесі, сутність якого полягає у відокремленні функцій сторін від функцій суду.
Для того, щоб розкрити сутність змагальності необхідно визначити, що є її предметом та її змістом.
Предмет змагальності у досудовому провадженні, тобто те, на що спрямована
пізнавальна, практична діяльність будь-кого (будь-чого), полягає у вирішенні на досудових стадіях кримінально-процесуального конфлікту, що виник між протилежними сторонами процесу з приводу кримінально-правового спору в межах кримінально-процесуальних правовідносин.
Основні суб’єкти кримінально-процесуальних конфліктів у змагальному досудовому провадженні – протилежні сторони, тобто ті учасники, які безпосередньо здійснюють свою діяльність один проти одного (представники сторін обвинувачення і захисту).
Вирішення кримінально-процесуального конфлікту у змагальному судочинстві відбувається за певних умов та в певних межах.
Такі умови містяться передусім у змістовних елементах змагальності. «Зміст» у філософії – це певні властивості, характерні риси, які відрізняють явище, предмет від подібних явищ, предметів.
На відміну від ст. 129 Конституцій України, у ст. 22 нового КПК України законодавець визначив певні елементи, без яких, на його думку, неможлива реалізація змагальності у кримінальному процесі. Розшифрувавши у цих положеннях вагомі риси змагальності, законодавець тим самим надав їм обов’язкового характеру системи, де недотримання однієї з перелічених вимог призведе до дисбалансу всієї системи а, отже, – до виключення самої можливості реалізації змагальності. Відповідно до нового КПК України, змістовними елементами змагальності є: 1) розмежування функцій (державного обвинувачення, захисту і судового розгляду); 2) наявність учасників процесу, які виступають як сторони і здійснюють покладені на них функції; 3) непокладання двох і більше функцій на один і той же орган чи на одну і ту саму особу; 4) рівні права сторін на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав; 5) покладення на суд обов’язку, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та вивиконання процесуальних обов’язків.
Відповідно до ст. 6 ЄКПЛ, основними характерними рисами змагальності на усіх етапах кримінального провадження є: 1) створення незалежного суду; 2) забезпечення рівності сторін.
І.Я.Фойницький ще в 1910 р. визначив три суттєві ознаки змагальності: 1) наявність сторін, що відокремлені від суду та користуються правами участі у справі; 2) рівноправність сторін; 3) звільнення суду від процесуальних функцій сторін. Ця структура змагальності стала класичною, оскільки, попри значну кількість праць, присвячених її дослідженню, переважна більшість науковців цілком погоджується із запропонованою системою ознак та лише деталізує або розширює перелік вказаних елементів.
Наведені думки та аналіз національного і міжнародного законодавства щодо змісту змагальності дає підстави стверджувати, що в його структурі доцільно виділяти лише два елементи: 1) процесуальну рівність сторін обвинувачення та захисту; 2) незалежність та неупередженість суду, які відомі ще з давньоримських часів як nemo judex in re sua – ніхто не може бути суддею у своїй власній справі та audiatur et altera pars – та буде заслухана супротивна сторона. Ці структурні елементи пронизують усі стадії змагального судочинства. Усі інші ознаки, які виділяються законодавцем та вченими-процесуалістами, поглинаються вищевказаними, окрім розмежування основних процесуальних функцій, що виступає сутністю змагальності.
20 листопада 2012 року вступає у за-конну силу новий КПК України, де у ст. 7 законодавець регламентував вичерпний перелік загальних засад кримінального провадження, які в своїй основі співзвучні з нормами Конституції України, що визначають сутність взаємин людини і громадянина з державою (її органами), закріплюють права, свободи і обов’язки людини і громадянина у таких взаєминах, встановлюють основи організації і діяльності правоохоронних, правозахисних органів і суду та визначають основні засади судочинства, зокрема в кримінальному провадженні. У кримінально-процесуальній доктрині під засадами розуміють – закріплені у Конституції України, загальновизнаних міжнародних актах та у кримінальному процесуальному законодавстві фундаментальні (базові) керівні для учасників
провадження положення, що ви-ражають і визначають найістотніші властивості провадження положення, що виражають і визначають найістотніші властивості провадження, вимоги до правил і способу діяльності, насамперед, органів і службових осіб, які ведуть кримінальне провадження, та є гарантіями забезпечення дотримання прав, свобод, законних інтересів тих учасників провадження, які залучаються до нього, а в підсумку – виконання завдань кримінального провадження.
Відповідно, до ст. 7 нового КПК, до загальних засад відносяться 22 засади, а саме: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
Така регламентація засад для України є новою, оскільки по-перше у чинному КПК України, для позначення вказаних положень не застосовується спеціальний термін, а в науці кримінального процесу загальновживаним є саме термін «принцип», а не «засада», по-друге: у чинному КПК України відсутня стаття, яка б містила вичерпний перелік принципів кримінального процесу, по-третє: чинний КПК України не має окремої глави, у якій би розкривався зміст принципів кримінального процесу; по-четверте: у чинному КПК України, відсутні окремі засади, які регламентовані у новому КПК України (верховенство права; повага до людської гідності; розумність строків, тощо); по-пяте: більшість принципів за чинним КПК України, на відміну від нового КПК України поширює свою дію лише на судові стадії процесу (змагальність, рівність перед судом, тощо).
Отже постають декілька питань:
1) яке співвідношення термінів «принцип» і «засада»;
2) чи потрібна регламентація засад кримінального провадження у статтях КПК України;
3) чи повинен перелік засад кримінального провадження бути вичерпним;
4) чи доцільно було розширяти перелік загальних засад кримінального провадження?
5) на які стадії процесу повинні поширювати свою дію засади провадження.
Ми дотримуємося думки, що поняття «принцип» і «засада» слід розглядати як тотожні. Цей висновок слідує з аналізу кримінально-процесуального законодавства, тлумачних словників та теоретичних праць з теорії держави і права та кримінального процесу. Так, С. І. Ожегов[35] визначає термін «принцип» як основне, вихідне положення певної теорії, вчення, науки, а термін «засада» як основне положення, принцип. Теоретики В. В. Копєйчиков і С. Л. Лисенков визначають принципи права як «його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права». Аналогічна позиція щодо співвідношення термінів «принцип» і «засада» відстоюється у науці кримінального процесу, такими вченими як: В. П. Бож’єв, В. В. Вапнярчук, В. В. Король, А. М. Титов та С.О. Ковальчук.. Не розмежовуються зазначені поняття й у законодавстві. Зокрема, у ч. 3 ст. 129 Конституції України законодавець для позначення загальних положень судочинства використовує поняття «засада», у чинному КПК України ним взагалі не застосовується спеціальний термін для їх позначення, а у Постановах Пленуму Верховного Суду України при визначенні змісту таких положень вживаються поняття «принцип» і «засада».
Щодо другого питання, то на нашу думку, регламентація засад кримінального провадження у КПК України у вигляді норм-дефініцій чи переліку загальних засад кримінального провадження в окремій статті не має вирішального значення, оскільки:
1) переважна більшість із засад кримінального провадження дублюють поло-ження Конституції України та міжнародно-правових актів.
2) сама лише регламентація засад кримінального провадження у КПК України ще не гарантує їх реалізацію та дотримання у реальному кримінальному провадженні. Це яскраво можна продемонструвати на прикладі засади змагальності. Так, аналіз кримінально-процесуального законодавства держав-учасниць СНД та держав-членів Ради Європи, дозволив зробити висновок, що змагальність у вигляді норми-дефініції регламентована у законодавстві усіх держав-учасниць СНД, на відміну від законодавства держав-членів Ради Європи, де закріплюється не сама засада змагальності, а окремі елементи, які забезпечують її реалізацію в кримінальному провадженні. Попри це, вивчення звітів ЄСПЛ [4] за період з 2009р. по 2011р. на предмет кількості звернень щодо порушень ст. 6 ЄКПЛ [4], яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та регламентує окремі елементи змагальності, дозволив зробити висновок, що серед найбільших порушників ст. 6 ЄКПЛ є 6 з 47 держав-членів Ради Європи, які одночасно є і учасницями СНД, а саме: РФ, Україна, Казахстан, Республіка Молдова, Азербайджанська Республіка, Республіка Грузія, Республіка Вірменія (27% від усіх заяв що надійшли до ЄСПЛ)( На нашу думку цей показник значно б зріс, якщо б громадяни інших держав-учасниць СНД, які досі не ратифікували ЄКПЛ мали можливість звернутися до ЄСПЛ.). Статистика по інших європейських державах свідчить про те, що їхні громадяни значно менше звертаються до ЄСПЛ зі скаргами взагалі та щодо порушен-ня статті 6 ЄКПЛ зокрема. Що стосується статистики окремо по Україні, то на сьогодні, це одна з держав, на які припадає найбільша кількість заяв в ЄСПЛ, при цьому найбільш типовими причинами для цього є порушення ст. 6 ЄКПЛ [4]. Так, станом на грудень 2010 року ЄСПЛ виніс 450 рішень проти України, у 408-ми рішеннях по суті (90,7 %) констатовано порушення саме цієї статті ЄКПЛ, а статистичні данні ЄСПЛ за 2009 рік щодо порушення ст. 6 ЄКПЛ свідчать, що серед держав-членів Ради Європи по кількості скарг на душу населення, Україна займає другу сходинку з невдоволеності населення національним судочинством і це усе при тому, що змагальність регламентована і в Конституції України (ст.129) [5] і в чинному КПК України (ст.16-1).
Що стосується відповіді на третє питання, то на нашу, якщо ж законодавець усе ж таки передбачив перелік загальних (основних) засад кримінального провадження, що визначають зміст і форму кримінального процесу, то цей перелік повинен бути вичерпним. На цьому також наголошують і експерти Ради Європи у своєму висновку щодо проекту нового КПК України. Однак, якщо законодавець у статті 7 регламентував загальні засади кримінального провадження, логічно припустити що є ще і не загальні засади. Тому кількість засад кримінального провадження є більшою, аніж 22. Усі інші, що не були перераховані в статті 7 нового КПК України – на думку законодавця просто не є загальними засадами та мають дру-горядне значення Такий підхід до процесуальної регламентації дещо пом’якшує режим застосування під час кримінального провадження тих чи інших загальних правових положень, що містяться в інших статтях нового КПК України чи в інших законодавчих актах.
Що стосується четвертого питання, то на нашу думку, не є доречним розширення переліку засад кримінального провадження, оскільки, як вірно зазначив В.Т. Маляренко [13] «чим більше принципів, тим менше їхнє значення, бо більшою є їхня розмитість… Засади кримінального судочинства – це фундамент, на якому повинні будуватися всі інші правила кримінального процесу, і їх має бути стільки, скільки вимагають умови життя суспільства». Окрім того, як уже вище нами було зазначено, головне-не кількість регламентованих засад у новому КПК України[9,10], а якість виписаних процедурних норм і їх неухильне виконання у реальному житті.
Відповісти на останнє питання можна, проаналізувавши ст. 7 нового КПК України[9], в якій перераховані засади кримінального провадження та п.10 ч.1 ст. 3 нового КПК України, де надане
визначення поняття «кримінальне провадження», яке слід розуміти як досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Отже, засади кримінального провадження за задумом законодавця повинні поширювати свою дію на усі стадії кримінального процесу, але зрозумілим є, те, що така засада як гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами поширюється лише на діяльність у суді. На нашу думку, таке розширення меж дії засад кримінального процесу є цілком виправданим, оскільки саме на досудових стадіях відбувається основна доказова діяльність учасників провадження, під час якої існує велика вірогідність обмеження або навіть порушення основних принципів процесу.
Аналіз теоретичних робіт з кримінального процесу дозволяє дійти висновку, що на сьогодні відсутній єдиний підхід до визначення змісту змагальності. Це передусім пов’язано з тим, що в науці існує певний термінологічний дисбаланс, оскільки сукупність змістовних елементів, які характеризують змагальність, процесуалісти подають і як предмет, і як сутність, і як зміст змагальності.
Новий КПК України, на відміну від чинного КПК України[9] регламентує вичерпний перелік засад, межі реалізації яких поширює на усі стадії процесу. Вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство, що регламентує досудове провадження, розвивається у напрямку від обвинувального через інквізиційний до публічно-позовного різновиду змагального кримінального процесу. Цей шлях зумовлюється рівнем розвитку процесуального законодавства, правової культури та ступенем автономії особистості в державі та суспільстві.
Предмет змагальності у досудовому провадженні полягає у вирішенні на досудових стадіях кримінально-процесуального конфлікту, що виник між протилежними сторонами процесу з приводу кримінально-правового спору в межах кримінально-процесуальних правовідносин. Наявність цього конфлікту зумовлено передбаченою різницею процесуальних функцій, що здійснюють представники сторін обвинувачення та захисту у досудовому провадженні.
Основними змістовними ознаками змагальності у досудовому провадженні є процесуальна рівність сторін та наявність незалежного та неупередженого суду. Усі інші ознаки, що виділяються законодавцем та вченими-процесуалістами, поглинаються вищезазначеними, окрім розмежування основних функцій, що є її сутністю.
За чинним КПК України [9] суд приймає фрагментарну участь, а рівність прав між представниками сторін обвинувачення та захисту на досудовому провадженні відсутня, оскільки обвинувачений (підозрюваний) та його захисник наділені більшим обсягом прав, ніж потерпілий і його представник, та мають значно менше прав порівняно з повноваженнями органів, які ведуть процес.
У вітчизняному кримінальному процесі шляхами встановлення рівності сторін у досудовому провадженні і забезпечення тим самим реалізації змагальності у досудовому провадженні є: 1) підвищення процесуального впливу потерпілого та його представника на провадження у справі за допомогою максимального наближення їхніх прав до прав обвинуваченого (підозрюваного) та захисника; 2) розширення юрисдикції суду у досудових стадіях процесу шляхом надання суду повноважень, що наразі покладені на органи досудового розслідування. За новим КПК України, повноваження суду значно розширенні, а права сторін максимально наближені одна до одної.
Відповідно до зобов’язань, які взяла на себе Україна при вступі до Ради Європи, залишення системи кримінального судочинства в такому вигляді, який існує сьогодні, є неприпустимим. З метою досягнення більшої рівноваги прав та обов’язків між представниками сторони захисту та учасниками, які ведуть процес, необхідно переглянути права перших на предмет їх відповідності європейським стандартам дотримання прав людини, а останніх потрібно позбавити ряду повноважень, що є несумісними із змагальною формою судочинства.

Література:
1. Великий тлумачний словник української мови [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovnyk.net/.
2. Загальна Декларація прав людини (Прийнята і проголошена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 217 А (ІІІ) 10.12 1948 р.) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 18–24.
3. Ковальчук С. О. Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ковальчук Сергій Олександрович. – Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун -т ім. Василя Стефаника, 2007. – 221 c.
4. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламент. вид-во, 2000. – С. 27–63.
5. Конституція України від 28 червня 1996 р. – К.: IBA, 1996. – 52 с.
6. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – С. 23–37.
7. Концепція реформування кримінальної юстиції України: затверджена Указом Президента України від 08 квітня 2008 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2008. – № 12. – Ст. 486.
8. Концепція судово-правової реформи України: схвалена Постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2012. – 360с.
10. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nr-eg=1001-05.
11. Макаркин А. И. Состязательность на предварительном следствии / А. И. Макаркин. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – 265 с.
12. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : монографія / В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
13. Маркуш М. А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України: монографія / М. А. Маркуш. – Х.: Видавець СПДФО Вапнярчук Н. М., 2007. – 208 с.
14. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Прийнятий резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї від 16.12.1966 р.) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36–62.
15. Окремі рішення Європейського Суду з прав людини проти України, які стосуються МВС. – Х.: Харківська правозахисна група, 2009. – 148 с.
16. Полянский Н. Н. Основные формы построения уголовного процесса / Н. И. Полянский // Учен. зап. Моск. ун-та. Труды юрид. ф-та. – 1949. – Вып. 145. – Кн. 4. – С. 51–84.
17. Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України: Закон України від 02 грудня 2010 р. № 2756-VI [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 23. – Ст. 160.
18. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України : Закон України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34–35. – Ст. 187.
19. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / А. В. Смирнов. – СПб.: Наука, Изд-во «Альфа», 2000. – 224 с.
20. Строгович М. С. Природа советского уголовного процесса и принцип состязательности / М. С. Строгович. – М.: Госюриздат, 1939. – 150 с.
21. Толковый словарь С. И. Ожегова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ogegova/228778.
22. Яновська О. Г. Концептуальні засади функціонування і розвитку змагального кримінального судочинства: монографія / О. Г. Яновська. – К.: Прецедент, 2011. – 303

About -

Leave a comment

You must be Logged in to post comment.